За останні роки не тільки у батьків, а й у дітей значно зріс рівень стресу, на який вони реагують підвищенням тривожності. Цей стан може виражатися дуже по-різному і провокувати інші розлади, наприклад, дефіцит уваги і гіперактивності.
У деяких дітей тривожність проявляється в агресивній поведінці, у інших – це відсторонення і замкнутість. Боротися з дитячою тривожністю потрібно обов’язково, але варто бути готовим до того, що допомогти дитині знайти спокій буде нелегко. Тільки терпіння і увага до дитячих страхів допомагають мінімізувати цю проблему.
Почуття тривоги завжди спровоковане зовнішніми факторами. На жаль, світ дитини не такий безхмарний, яким його бачать дорослі. Чимало «дрібних» для дорослої людини проблем змушують дитину переживати. Симптоми дитячої тривожності бувають як очевидними, так і менш зрозумілими для батьків. Тому розглянемо і деякі прояви дитячої тривожності:
Тривожність + бий або біжи
Діти можуть по-різному ставитися до речей або людей, що викликає у них підвищену тривожність. Коли дитина відчуває від людини небезпеку або просто хоче уникнути повторення якоїсь ситуації, вона може проявити реакцію «бий або біжи». Наприклад, дитина буде тікати з занять або від вчителів або ж битися з іншими дітьми. Батьки сприймають таку поведінку як агресію і просто заспокоюють або навіть карають дитини. Але важливо з’ясувати, чи не страждає вона від якихось тривожних думок, які провокують таку поведінку? Діти ще не вміють говорити про те, що їх турбує, але вони проявляють свій страх, нехай навіть в агресивній формі.
Тривожність + скутість
Протилежністю агресії є поведінка скутості, відсторонення і навіть загальмованості. Дитина буде уникати людей або ситуацій, вести себе стримано. Як правило, маленькі діти з підвищеною тривожністю погано сплять і можуть несподівано розплакатися. Важливо розуміти, що це не ознака сором’язливості, а показник того, що дитину щось турбує. При цьому якщо тривогу викликає якийсь один фактор, який можна подолати (просто не подобається нова вчителька) – це нормальна ситуація. Але тривожні діти залишаються в такому стані майже постійно, бояться спілкування, засинати без світла, залишатися наодинці, тощо.
Тривожність + синдром дефіциту уваги і гіперактивності
Тривожність і синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) характеризуються схожою симптоматикою. Якщо у дитини розсіяна увага, вона не може сконцентруватися, вирішити поставлену задачу і постійно стає учасником конфліктів, їй легко можуть поставити діагноз СДУГ. Батьки повинні звернути увагу на такий нюанс: як правило, діти з СДУГ все одно виявляють допитливість і хочуть брати участь в житті колективу, в якому знаходяться. Діти з підвищеною тривожністю не відчувають впевненості в собі, тому не виявляють аналогічного інтересу і ставлять мало запитань.
Тривожність + сепарація від батьків
Страх розлучитися з батьками ще називають сепараційною тривожністю. Це досить поширена поведінка дітей, яка заподіює незручність всім членам сім’ї. Страх дитини в даному випадку зрозумілий, але батьки повинні поступово привчити дитину до думки, що він залишається в безпеці, навіть якщо їх немає поруч.
Як допомогти стривоженим дітям?
Чимало батьків помічають тривожність своїх дітей, але не знають, чи слід з цим щось зробити? Якщо дитина не може подолати почуття тривоги і воно переслідують її постійно, безумовно, їй необхідна допомога. Як правило, без підтримки фахівця подолати почуття тривоги буде складно. Але якщо не намагатися з цим боротися, існує велика ймовірність, що в дорослому віці людина буде страждати від депресії і тривоги настільки сильно, що їй буде потрібно тривала терапія. Тому до роботи з подолання дитячої тривожності важливо підключити всю сім’ю і постійно «опрацьовувати» важкі для дитини ситуації. Потрібно з’ясувати, звідки береться страх, за яких умов запускається почуття тривоги і дати дитині відчуття безпеки.
Батьки тривожних дітей можуть надавати дітям допомогу в таких формах:
Почуття безпеки. Починати терапію потрібно з того, що показати дитині: що б не трапилося, є люди (родичі, друзі), які завжди її підтримають. Коли дитина нервує, їй потрібно нагадувати, що вона у безпеці і давати можливість розповідати про всі свої страхи. Визначте час і безпечне місце, в якому дитина може виговоритися.
Рішення проблеми. Страхи і дорослих, і дітей часто бувають нічим не обгрунтовані. Але якщо дорослий це хоч частково розуміє, то для дитини все набагато складніше. З тривожною дитиною треба частіше промовляти проблемні ситуації і показувати безліч варіантів вирішення проблем і конфліктів, пропонуючи вибирати і пояснювати свій вибір. Якщо дитина наполягає на негативному варіанті – проговорюйте з нею до кінця. Наприклад, ти забув слова вірша на святі, і що сталося далі? Дитина повинна «побачити» ситуацію і зрозуміти, що його страх не настільки великий, як йому здається.
Подолання страху. Навчайте дітей поступово долати страхи. Якщо дитина боїться собак – можна з’їздити до зоопарку, страх грози і грому «лікується» розповіддю про погодні явища. Однією з кращих терапій є малювання страху. При цьому страх можна показати страшним вовком, потім розрізати малюнок, а пізніше – склеїти його, надавши вовку інші «добрі» риси. Так ви показуєте, що страх іноді викликають речі, страшні лише на перший погляд.
Створення ритуалів. Дитину можна навчити справлятися зі страхами, виробивши з ним певні заспокійливі ритуали. Наприклад, розкажіть, що коли страшно, потрібно починати рахувати до 10. Або зробити три глибокі вдихи і видихи. Або взяти в руку кулон і сказати «Я в безпеці» або «Це мене лякає, але я впораюся». Створення ритуалів і заохочення за подолання страху – це важлива частина роботи, яку потрібно виконати спільно з дитиною.
Власний приклад. Часто тривожні діти ростуть в тривожних сім’ях. Якщо хтось із членів сім’ї страждає від підвищеної тривожності (а іноді це батько й мати) і демонструє її дитині, це тільки розвине дитячі страхи. Дитину треба по можливості захищати від обговорення проблем, оскільки вона не розуміє їх масштабу і складності. Батьки повинні самі демонструвати впевненість, але також і показувати, що в їх житті теж були неприємні ситуації і розповідати, як вони з ними впоралися. Кращий спосіб у чомусь переконати дитину – це, як завжди, показати власний приклад!
Тривогу дитини можна подолати, якщо проявити до її почуттів достатню увагу, навчити її виражати емоції і показати способи вирішення проблеми.
Олена Алексєєва
