Репетитор математики, співзасновник OADtraining, співорганізатор Соціальних курсів – Анастасія Фурсова, розповіла, як вона виховує свою доньку і як позбутися «мамського» стресу (донька Емілія 9 місяців)
- Розкажіть, будь ласка, що вас надихнуло вести блог?
Напевно, немає нікого бентежнішого, ніж молода матуся. Тривогу викликає все: від вибору підгузків та пелюшок до пошуку «своєї» моделі виховання і розвитку дитини. Я щодня проходжу цей шлях, розумію як це непросто. Тому хочу поділитися своїм досвідом і сподіваюсь, що він стане у нагоді та допоможе хоч трохи зняти щоденний матусин стрес.
- Який спосіб виховання дитини ви обрали? (методи, книжки… тощо).
Ми з чоловіком дуже довго хотіли дитинку, тому ще до вагітності перелопатили велику кількість інформації. У всіх методиках ми знаходили те, що нам подобається і брали це на замітку. Однак, коли народилась наша Емілія, ми зрозуміли, що безліч батьківських тактик нам просто непотрібні. А вирішення багатьох ситуацій знаходилось інтуїтивно. Тому ми обрали для себе шлях інтуїтивних батьків, які йдуть за розвитком дитини, але з позиції сильного і вмілого дорослого, який знає, що робити в складній ситуації. 
- Якщо ваша дитина захворіла, яким методам лікування ви віддаєте перевагу (традиційним, нетрадиційним)?
Дякувати Богові, якихось особливих хвороб у нас не було. Лише нежить, кашель, легка форма алергії. Але я однозначно підтримую доказову медицину. Ми не займаємось самолікуванням ніколи. Абсолютно. За появи незрозумілих нам симптомів ми консультуємося з нашим педіатром у дитячій поліклініці. Ми постійно займаємося профілактикою захворювань: прогулянки на вулиці щодня по 3-4 години, дитячу кімнату завжди провітрюємо, часто проводимо вологі прибирання, щоб збиралось мінімум пилу. У нас дві собаки, вони вчасно привиті та регулярно проходять протигельмінтну терапію. Дякуючи порадам педіатрів, нам вдалося оминути затяжного періоду колік без фармакологічних експериментів над донькою. Тому всіх закликаю знайти педіатра, підписати декларацію і користуватись його порадами.
- Чи була у вас післяпологова депресія? Якщо так, то як ви з нею боролися?
Через тиждень після народження доні, я одразу повернулась до роботи. Та щоранку мені дуже хотілось плакати, я відчувала, що погана мати, мене охоплював страх за майбутнє дитини. Я часто не мала сил поїсти, вночі погано спала, хоча наша дівчинка спала прекрасно і прокидалась всього один раз за ніч. Я хотіла дати своїй малечі найкращі речі, найяскравіші іграшки, найсуперовішу коляску і при цьому картала себе за те, що працюю і недостатньо приділяю Емілії уваги. Тому так, я вважаю, що у мене була одна із форм післяпологової депресії. Мені дуже допоміг чоловік. Він постійно повторював, що кращої мами годі й шукати, взяв на себе багато господарських справ. Свекруха приїздила готувати нам їжу, близькі та знайомі передавали подарунки і приходили вітати особисто. Наш дільничний педіатр допомогла нам з купанням та доглядом за пуповиною. Сестричка підтримувала і взяла на себе левову частку організації хрестин маленької. Інша сестричка була постійно на телефоні й радила, де краще купити речі, необхідні косметичні засоби для мене і для доні. Вся ця підтримка і допомогла мені справитись з емоціями, правильно прожити їх і відчути деструктивність мого стану. Потім я пішла на групові заняття з йоги, які неймовірно підтримують мене й досі.
- Чи слухає ваша дитина музику? Якщо так, то яку і яка у неї реакція? Як ви думаєте, з чим це пов’язано?
Я дуже люблю народну пісню «Ой, у вишневому саду…». Співала її чоловікові на весіллі, співала до знайомства з ним в скрутні хвилини в якості арт-терапії, під час вагітності співала животику, а коли малеча народилась – співаю й зараз. Вона часта засинає під цю пісню і швидко заспокоюється. Я взагалі з тих мам, у яких на будь-яку ситуацію в житті є пісня або вірш. Ще з перших днів Емілія любить музику з механічних іграшок (як у музичних скриньках). У неї є мобіль, що грає чарівну мелодію. В перші місяці агукала до іграшки, потім намагалась дотягтися, а тепер щиро посміхається, коли чує музику. Думаю, така реакція пов’язана з тим, що це знайомі звуки з перших днів. Вони створюють відчуття впевненості в новому, незвіданому і такому великому світі.
- Як ваша дитина реагує на розмови в родині (сварки, гучні розмови тощо) і яка її реакція?
Ми живемо втрьох. Довгий час я працювала вдома, до мене приходили діти на заняття, іноді Емілія була на цих уроках разом зі мною. Вона якось розуміла, що мама зараз працює і розмовляє до діток, а як тільки у мене закінчиться заняття, то ввесь вільний час приділятиму їй. Напевно тому вона поводила себе спокійно, найчастіше повзала, гралася.
З чоловіком при доньці ми не лаємось, однак, коли триває якась дискусія і ми говоримо один одному свої аргументи, в якийсь момент доня затихає і я розумію, що емоції починають виходити з під контролю. В цей час стає дуже соромно, адже складається враження, що ми її лякаємо.
- Кому б ви в насамперед довірили свою дитину: татові, мамі, бабусі, дідусю, няні та чому?
Довіряю свою дитину з абсолютно спокійною душею на стільки, що можу навіть спати, лише чоловікові. Думаю, це тому, що всю вагітність ми пройшли разом, після народження доньку одразу віддали татові, підготовку квартири до появи доньки чоловік повністю взяв на себе, деякі меблі навіть власноруч змайстрував. Він вчасно посадить на горщик, замінить підгузок, погодує і пограється. Вкладе спати, погуляє і встане вночі, коли я вже не маю сил. Я знаю, що він – справжній тато. Тому довіряю йому. Іноді, навіть більше, ніж собі.
Звісно, ситуації бувають різні, інколи хочеться просто побути з чоловіком удвох. Тоді просимо одну з моїх сестричок або чоловікову погуляти з малечею. Однак, я тривожуся і розумію, що хвилююсь за свою дитину, хоча начебто причин немає. Донька поводить себе спокійно або взагалі спить.
Читайте також
Основні причини небезпеки вірусу грипу
