Під час гострої респіраторної вірусної інфекції імунна система розпізнає збудника й запускає захисну реакцію. У відповідь активуються різні імунні клітини, виробляються сигнальні молекули, які допомагають стримувати інфекцію. Але для ефективного захисту важлива не лише сила імунної відповіді, а й те, наскільки злагоджено працюють її окремі ланки.
За певних умов імунні клітини можуть реагувати на стимули слабше, ніж зазвичай. Таке зниження реактивності називають імунною гіпореактивністю, а в певних клінічних контекстах використовують термін імунна рефрактерність. Виражене порушення імунних функцій, зокрема в тяжкохворих пацієнтів, може набувати форми імунопаралічу.
Чому ці стани привертають увагу під час обговорення противірусних препаратів? Щоб відповісти на це запитання, потрібно розібратися, що саме означає імунна рефрактерність, чим вона небезпечна та що відомо про вплив лікарських засобів на роботу імунної системи.
Що таке імунна рефрактерність
У медицині термін «рефрактерність» використовують, коли організм або певна його система недостатньо реагує на вплив, який зазвичай мав би викликати відповідь. В імунології це може означати, що окремі клітини чи механізми захисту стають менш чутливими до стимулів, на які за нормальних умов реагують активніше.
Близьким за змістом поняттям є immunoparalysis – імунопараліч. Попри назву, йдеться не про повне вимкнення імунної системи, а про суттєве порушення функцій певних її ланок. Наприклад, моноцити – клітини вродженого імунітету – можуть гірше реагувати на мікробні сигнали та виробляти менше цитокінів, потрібних для належної координації захисної відповіді.
Читайте також: Симптоми чи причина ГРВІ: де пацієнти втрачають час
Важливо, що ці терміни найчастіше використовують у контексті тяжких захворювань, зокрема сепсису та інших критичних станів. Виявити імунну гіпореактивність за самопочуттям людини, частотою застуд або тривалістю втоми після хвороби неможливо. Для оцінювання імунної функції в тяжкохворих пацієнтів застосовують спеціальні лабораторні методи. Серед показників, які можуть мати значення, – рівень HLA-DR на поверхні моноцитів і здатність імунних клітин виробляти цитокіни у відповідь на стимуляцію.
Тож рефрактерність – це не побутова назва «слабкого імунітету», а поняття, що описує певні порушення імунної відповіді. Щоб говорити про такий стан, потрібно враховувати клінічну ситуацію та результати відповідних досліджень.
Чому зниження імунної відповіді може бути небезпечним
Імунна система має виконувати два завдання одночасно: боротися зі збудником і контролювати запалення, щоб воно не завдавало надмірної шкоди власним тканинам. За тяжких інфекцій ця рівновага може порушуватися. Сильна запальна реакція іноді поєднується зі зниженням активності окремих механізмів імунного захисту або змінюється ним у процесі хвороби.
Якщо пригнічення імунних функцій виражене й тривале, організму може бути складніше контролювати інфекцію. Зростає і ризик вторинних інфекцій, зокрема тих, що виникають під час перебування в лікарні.
Саме тому імунопараліч має велике значення в інтенсивній терапії. У тяжкохворих пацієнтів порушення імунної відповіді пов’язують із підвищеним ризиком інфекційних ускладнень і несприятливих наслідків. Водночас це складне явище: його розвиток залежить від тяжкості захворювання, особливостей запальної реакції, стану імунної системи та інших чинників.
Читайте також: Противірусні засоби: як обрати дієвий препарат без маркетингових пасток
Проте не варто автоматично переносити ці висновки на будь-які захворювання. Імунні реакції під час неускладненої респіраторної інфекції та виражена імунна дисфункція в пацієнта у критичному стані – не тотожні ситуації. Тому, обговорюючи вплив ліків на імунітет, важливо розрізняти загальні механізми імунної регуляції та клінічно підтверджені порушення імунної функції.
Чи можуть ліки впливати на імунну відповідь
Лікарські засоби можуть змінювати активність різних ланок імунної системи, і наслідки тут залежать від конкретної діючої речовини, механізму її дії, дози, тривалості застосування та стану людини.
Наприклад, імуносупресивні препарати спеціально призначають для зниження активності імунної системи за певних захворювань або після трансплантації органів. Їхній вплив добре вивчений, а застосування потребує медичного контролю.
Що стосується менш серйозних станів, то ситуація залежить від того, як саме діють певні препарати. Наприклад, противірусні засоби можуть як безпосередньо перешкоджати розмноженню вірусу, так і впливати на механізми імунної відповіді. Деякі засоби поєднують кілька ефектів.
Читайте також: Рефрактерність: яка небезпека чатує на прихильників «зміцнення імунітету»
Під час вибору противірусного препарату важливо враховувати його механізм дії, ефективність проти конкретного збудника, показання та профіль безпечності. Окреме значення мають особливості впливу препарату на імунну відповідь, зокрема на вироблення власних інтерферонів.
Особливу увагу слід приділяти саме останньому аспекту. Адже порушення регуляції імунної відповіді на тлі тривалого збереження в організмі інших вірусних інфекцій може сприяти розвитку імунного дистрес-синдрому, перебіг якого описують як послідовність трьох станів: імунотоксикозу, імунодефіциту та імунопаралічу – вираженого порушення функцій імунних клітин, зокрема моноцитів. Такий підхід допомагає пояснити, чому імунну відповідь не можна оцінювати лише за принципом «чим сильніша, тим краще».
Розгляньмо, наприклад, що відомо про два типи препаратів, які застосовують при вірусних інфекціях. Засоби на основі інозину пранобексу, згідно з їхніми інструкціями, впливають на різні ланки імунної відповіді. Зокрема, описано їхній вплив на дозрівання та диференціювання Т-лімфоцитів і Т-хелперів, активність Т-лімфоцитів і природних клітин-кілерів, а також функції нейтрофілів, моноцитів і макрофагів. Ці клітини беруть участь у розпізнаванні збудників і захисті організму від інфекцій.
Водночас механізм безпосередньої противірусної дії інозину пранобексу залишається недостатньо з’ясованим. Так, нещодавній огляд вибору етіотропної терапії для хворих на ГРВІ засвідчує, що станом на сьогодні немає даних про спеціальне вивчення імунної рефрактерності під час застосування цих препаратів.
Інший механізм дії описано для противірусних препаратів на основі протефлазіду — рослинного екстракту, що містить комплекс флавоноїдів. Зокрема, діючою речовиною ФЛАВОВІР® є саме протефлазід. Відповідно до інструкції для медичного застосування, препарат призначений для лікування та профілактики грипу й ГРВІ у дорослих і дітей.
Особливість препарату полягає в поєднанні описаної прямої противірусної дії, пов’язаної з пригніченням розмноження вірусів, та впливу на імунну відповідь. Зокрема, протефлазід сприяє нормалізації вироблення власних альфа- та гамма-інтерферонів — білків, які допомагають організму реагувати на вірусну інфекцію.
Важливо й те, що, згідно з інструкцією, за щоденного застосування препарату у вікових дозах і відповідно до рекомендованих схем не спостерігається пригнічення синтезу цих інтерферонів. Тобто за описаних умов організм зберігає здатність виробляти власні інтерферони у відповідь на інфекцію. Саме цю особливість пов’язують із відсутністю рефрактерності інтерферонової відповіді.
Для дітей, зокрема найменших, існує ФЛАВОВІР® у формі сиропу, який також містить протефлазід. Згідно з інструкцією, сироп може застосовуватися дітям від народження для лікування та профілактики грипу й ГРВІ з дотриманням вікового дозування та рекомендацій лікаря.
Водночас відсутність пригнічення синтезу інтерферонів за рекомендованих схем застосування не означає, що препарат запобігає всім можливим порушенням імунної відповіді. Тому під час вибору противірусного лікування важливо враховувати не лише механізм дії препарату, а й показання, результати досліджень і стан конкретного пацієнта.
Як відповідально ставитися до тривалого застосування препаратів
Навіть якщо в дослідженнях за рекомендованих схем застосування не виявили ознак імунної рефрактерності, це не скасовує потреби дотримуватися дозування, показань і рекомендованої тривалості лікування. Рішення про продовження курсу має враховувати інструкцію до конкретного препарату та рекомендації медичного фахівця.
Важливо також розрізняти три різні ситуації: зниження реактивності певних імунних клітин, звичайні зміни імунних показників під час інфекції та тривале погіршення самопочуття після хвороби. Вони не обов’язково пов’язані між собою й можуть мати різні причини.
Читайте також: Як флавоноїди блокують віруси: висновки українських вчених
Наприклад, часті застуди не доводять, що в людини розвинулася імунна рефрактерність. Симптоми можуть повторюватися через постійні контакти з різними вірусами, а слабкість після інфекції – зберігатися протягом певного часу. На самопочуття також можуть впливати алергічні захворювання, ускладнення та інші стани. Якщо інфекції виникають незвично часто, симптоми довго не минають або після початкового покращення стан знову погіршується, причину варто з’ясувати разом із лікарем, а не самостійно пояснювати її «паралічем імунітету».
Імунна рефрактерність – це зниження реактивності певних ланок імунної системи, яке не слід ототожнювати зі звичайними змінами імунної відповіді під час ГРВІ або з частими застудами. Водночас обираючи противірусні препарати, важливо враховувати не лише їхній заявлений вплив на віруси та імунну систему, а й результати досліджень безпеки. А якщо хвороби повторюються часто або відновлення затягується, варто з’ясувати причину, а не робити висновки про стан імунітету лише за симптомами.
